| Chapter 8 |
1 |
¶ Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них:
|
2 |
Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого.
|
3 |
А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека.
|
4 |
І відказали Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?
|
5 |
А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро.
|
6 |
Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові.
|
7 |
І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.
|
8 |
І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали...
|
9 |
А їдців було тисяч з чотири!
|
10 |
¶ І всів Він негайно до човна з Своїми учнями, та й прибув до землі Далманутської.
|
11 |
І вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.
|
12 |
А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу вам, що родові цьому ознака не буде дана!
|
13 |
І покинув Він їх, усів знову до човна, і на той бік відбув.
|
14 |
І забули вони взяти хліба, і крім одного буханця, у човні не мали з собою нічого.
|
15 |
А Він їм наказував та говорив: Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової!
|
16 |
Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.
|
17 |
А Ісус, знавши те, промовляє до них: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим?
|
18 |
Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте? І не пам'ятаєте,
|
19 |
коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, скільки повних кошів із кусків ви зібрали? Вони кажуть до Нього: Дванадцять.
|
20 |
А як сім на чотири тисячі, скільки кошиків повних з кусків ви зібрали? І відказують: Сім.
|
21 |
І сказав Він до них: Ви ще не розумієте?...
|
22 |
¶ І приходять вони в Віфсаїду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкнувся до нього.
|
23 |
І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І послинивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить.
|
24 |
І, зиркнувши, сказав той: Я бачу людей, які ходять, немов би дерева...
|
25 |
Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, і прозрів той, і одужав, і виразно став бачити все!
|
26 |
І послав Він додому його й наказав: До села й не заходь, і нікому в селі не розповідай!
|
27 |
¶ Потому пішов Ісус й учні Його до сіл Кесарії Пилипової, а в дорозі питав Своїх учнів, говорячи їм: За кого Мене люди вважають?
|
28 |
Вони ж відповіли Йому, кажучи: За Івана Христителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків.
|
29 |
І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос!
|
30 |
І Він заборонив їм, щоб нікому про Нього вони не казали!
|
31 |
І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне.
|
32 |
І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити.
|
33 |
А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!
|
34 |
І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!
|
35 |
Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.
|
36 |
Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?
|
37 |
Або що назамін дасть людина за душу свою?
|
38 |
Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими.
|