Chapter 6

  ¶ І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.  

  Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?  

  Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами? І вони спокушалися Ним...  

  А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм.  

  І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив.  

  І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав.  

  ¶ І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами.  

  І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,  

  а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.  

  І промовив до них: Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.  

  А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!  

  І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися.  

  І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли.  

  ¶ І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім'я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.  

  Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.  

  А Ірод, прочувши, сказав: Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес!  

  Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.  

  Бо Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!  

  А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.  

  Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.  

  Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,  

  і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі!  

  І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого!  

  Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя...  

  І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!  

  І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.  

  І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.  

  І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері...  

  А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.  

  ¶ І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили.  

  І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте. Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.  

  І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного.  

  І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили.  

  І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати.  

  І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: Це місце безлюдне, а година вже пізня.  

  Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти.  

  А Він відповів і сказав їм: Дайте їсти їм ви. Вони ж відказали Йому: Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?  

  А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте! І розізнавши, сказали: П'ять хлібів та дві рибі.  

  І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного.  

  І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят.  

  І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.  

  І всі їли й наїлися!  

  А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.  

  А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!  

  ¶ І зараз звелів Своїм учням до човна сідати, і на той бік поплинути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить народ.  

  І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на гору.  

  А як вечір настав, човен був серед моря, а Він Сам один на землі.  

  Коли ж Він побачив, як вони веслуванням мордуються, бо вітер їм був супротивний, о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути.  

  А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати,  

  бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: Будьте смілі, це Я, не лякайтесь!  

  І ввійшов Він у човен до них, і вітер затих. А вони здивувалися дуже в собі,  

  бо не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе.  

  Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську й причалили.  

  І, як вони повиходили з човна, люди зараз пізнали Його,  

  і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих приносити, де тільки прочули були, що Він є.  

  І куди тільки Він прибував до сіл, чи до міст, чи до осель, клали недужих на майданах, і благали Його, щоб могли доторкнутись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений!